25-річного асистента вчителя мобілізували попри заявлену роботу на повну ставку: чому суд підтримав ТЦК

Асистента вчителя, який стверджував, що працює у школі на повну ставку, мобілізували після відмови у відстрочці через відсутність належного документа про частку ставки, а суд визнав доводи чоловіка щодо протиправності дій ТЦК необґрунтованими.
Волинський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом асистента вчителя закладу загальної середньої освіти до територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо нерозгляду заяви про надання відстрочки від мобілізації та проведення процедури призову.
Позивач стверджував, що працював на педагогічній посаді за основним місцем роботи з навантаженням в обсязі однієї ставки, а тому мав передбачені законом підстави для відстрочки, проте його призвали на військову службу.
Обставини справи
До суду звернувся чоловік 2001 року народження, який працював асистентом вчителя у Розничівській гімназії-філії Опорного закладу «Колківський ліцей» Колківської селищної ради Волинської області.
За встановленими судом обставинами, позивач працював на зазначеній посаді за основним місцем роботи з 1 вересня 2026 року. Це підтверджувалося довідкою навчального закладу від 14 вересня 2026 року № 178.
Позивач зазначав, що його педагогічне навантаження становило одну ставку, або 25 годин на тиждень. На його переконання, такі обставини давали йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
2 вересня 2026 року чоловік через центр надання адміністративних послуг подав заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Заяву було зареєстровано того самого дня за № 20260902-1131589.
Позивач стверджував, що разом із заявою подав необхідні документи на підтвердження свого права на відстрочку, однак територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не розглянув його звернення у встановлений законодавством строк і не прийняв відповідного рішення.
Водночас, як з’ясувалося під час судового розгляду, 7 вересня 2026 року комісія з розгляду питань надання військовозобов’язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ухвалила протокольне рішення № 214, яким відмовила чоловікові у наданні відстрочки.
Підставою для відмови стала відсутність документа із зазначенням частки ставки під час оплати праці.
У відзиві на позов представник відповідача пояснив, що заявник не надав належного документа, який підтверджував би займану педагогічну посаду за основним місцем роботи та розмір частки ставки під час оплати праці.
14 вересня 2026 року представники ТЦК у складі групи оповіщення встановили, що чоловік не має оформленої відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Того самого дня позивач прибув на військово-лікарську комісію, за результатами проходження якої був визнаний придатним до військової служби.
Наказом начальника ТЦК від 14 вересня 2026 року № 6181 чоловіка призвали на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та направили до військової частини.
Відповідач наголошував, що на дату призову позивач не мав оформленої відстрочки, не був заброньований та був визнаний придатним до військової служби за результатами проходження ВЛК. Відтак ТЦК вважав свої дії правомірними.
Натомість позивач наполягав, що проведення мобілізаційних заходів до належного вирішення питання про надання йому відстрочки порушувало його права.
Звернувшись до суду, чоловік просив визнати протиправною бездіяльність ТЦК щодо нерозгляду його заяви від 2 вересня 2026 року, а також визнати протиправними дії відповідача щодо проведення процедури призову та направлення до військової частини до прийняття рішення за цією заявою.
Крім того, він просив зобов’язати відповідача невідкладно розглянути заяву з урахуванням документів, які підтверджують його роботу за основним місцем роботи на педагогічній посаді з навантаженням в обсязі однієї ставки, прийняти рішення про надання відстрочки на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.
Позиції та висновки суду
Дослідивши матеріали справи № 140/12215/26, Волинський окружний адміністративний суд насамперед встановив, що твердження позивача про нерозгляд заяви щодо надання відстрочки не підтвердилися.
Зокрема, суд з’ясував, що чоловік дійсно звернувся із заявою 2 вересня 2026 року, проте вже 7 вересня уповноважена комісія розглянула її та ухвалила рішення № 214 про відмову в наданні відстрочки у зв’язку з відсутністю документа із зазначенням частки ставки під час оплати праці.
Таким чином, на момент призову 14 вересня 2026 року заява позивача вже була розглянута уповноваженою комісією, за результатами чого прийнято відповідне рішення.
За таких обставин суд відхилив доводи про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягала нібито в нерозгляді заяви.
Оцінюючи правомірність проведення мобілізаційних заходів, суд звернувся до положень законодавства, які регулюють право педагогічних працівників на відстрочку та порядок її оформлення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, педагогічні працівники закладів фахової передвищої, професійної (професійно-технічної) та загальної середньої освіти за умови, що вони працюють у відповідних закладах за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
Отже, законодавство передбачає право на відстрочку для відповідної категорії педагогічних працівників за умови дотримання вимог щодо місця роботи та зайнятості.
Водночас суд наголосив на необхідності реалізації такого права в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, відстрочка надається військовозобов’язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Пункт 58 Порядку № 560 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачав подання військовозобов’язаними, за винятком визначених цим пунктом категорій, заяви про надання відстрочки через центр надання адміністративних послуг на ім’я голови відповідної комісії ТЦК.
До такої заяви додаються документи, які підтверджують право на відстрочку, або їх належним чином засвідчені копії відповідно до переліку, встановленого додатком 5 до Порядку № 560.
Згідно з пунктом 60 цього Порядку комісія зобов’язана розглянути отриману заяву та документи протягом семи робочих днів із дня реєстрації заяви відповідним ТЦК або його відділом.
За результатами розгляду комісія ухвалює рішення про надання відстрочки або відмову в її наданні. Таке рішення оформлюється протоколом із зазначенням причин відмови.
У разі відмови заявника необхідно повідомити про прийняте рішення не пізніше наступного робочого дня. Якщо заяву подано через ЦНАП, відповідне повідомлення також надсилається на зазначену заявником електронну адресу.
При цьому суд звернув увагу на положення пункту 60 Порядку № 560, відповідно до якого до ухвалення комісією рішення за заявою про відстрочку військовозобов’язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Однак у цій справі на момент призову відповідне рішення вже було ухвалене, причому комісія відмовила позивачеві у наданні відстрочки.
Суд також урахував правові висновки Верховного Суду щодо порядку реалізації права на відстрочку.
Зокрема, у постанові від 1 жовтня 2024 року у справі № 200/4189/22 Верховний Суд зазначив, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов’язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення такого права у відповідний спосіб уповноваженим органом, зокрема районним ТЦК.
При цьому реалізація зазначеного права може бути здійснена лише до моменту набуття особою статусу військовослужбовця.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 280/6033/22, від 11 квітня 2024 року у справі № 520/7954/22 та від 22 травня 2023 року у справі № 260/1851/22.
Суд наголосив, що право військовозобов’язаного на відстрочку пов’язане з його обов’язком дотримуватися правил військового обліку, зокрема своєчасно повідомляти відповідний орган про зміну місця роботи та посади, а також надавати документи, які підтверджують наявність підстав для відстрочки.
Такий обов’язок випливає, зокрема, з частини одинадцятої статті 38 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» та підпункту 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487.
Досліджуючи обставини конкретної справи, суд також встановив, що в обліковій картці позивача в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів були відсутні відомості про надану йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до матеріалів справи, належним чином оформленої відстрочки на момент призову чоловік не мав.
Суд окремо підкреслив, що наявність у військовозобов’язаного права на відстрочку не є безумовним свідченням того, що таке право ним буде реалізовано.
З огляду на встановлені обставини та відповідні норми законодавства суд дійшов висновку, що позивач як військовозобов’язаний підлягав призову на військову службу під час мобілізації.
При цьому суд виходив із того, що на момент проведення мобілізаційних заходів уповноважена комісія вже розглянула заяву позивача та відмовила йому в наданні відстрочки, а відомостей про оформлену відстрочку в реєстрі не було.
Також суд урахував, що згідно з пунктом 81 Порядку № 560 призов громадян на військову службу під час мобілізації оформляється наказом керівника відповідного уповноваженого органу, зокрема районного або міського ТЦК.
У цій справі призов чоловіка був оформлений наказом начальника ТЦК від 14 вересня 2026 року № 6181.
Окрему увагу суд приділив правовим наслідкам набуття позивачем статусу військовослужбовця.
Як встановлено за матеріалами справи, після видання наказу про призов чоловік був направлений до військової частини, зарахований до її складу та приступив до виконання службових обов’язків. Отже, він почав проходити військову службу за призовом під час мобілізації та набув статусу військовослужбовця.
Суд зазначив, що після видання наказу про призов виникли нові правовідносини, пов’язані з проходженням військової служби. Їх особливості регулюються Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Підстави звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, визначені частиною четвертою статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Водночас зазначені нормативно-правові акти не передбачають звільнення з військової служби або виключення з її проходження шляхом скасування наказів про призов.
Суд наголосив, що наказ про призов уже був реалізований, а позивач зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов’язків за посадою.
За таких обставин саме по собі скасування наказу про призов без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить попереднього правового становища особи та не забезпечить захисту прав та інтересів, на який спрямований позов.
Оцінюючи докази відповідно до статей 77 і 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що позивач не довів протиправності бездіяльності ТЦК щодо нерозгляду заяви про надання відстрочки, а також протиправності дій відповідача щодо проведення процедури призову та направлення його до військової частини.
Відповідно суд не встановив підстав для задоволення й похідних вимог про зобов’язання відповідача повторно розглянути заяву, прийняти рішення про надання відстрочки та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.
Рішенням від 10 листопада 2026 року Волинський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову повністю.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.





Коментарі