5 причин грати в інтелектуальні ігри: що вони дають школярам і студентам

Шестеро підлітків схилилися над столом і говорять усі водночас. На відповідь є хвилина. Хтось згадує уривок із параграфа з географії, хтось чіпляється за дивне слово в запитанні, а капітан намагається почути всіх. Через шістдесят секунд команда здає аркуш і вже не пам’ятає, що за вікном субота.

Так виглядає турнір зі «Що? Де? Коли?» у будь-якому українському місті. Поруч існують брейн-ринги, дебатні клуби, турніри юних фізиків і математиків, конкурси Малої академії наук, предметні олімпіади. Формати різні, але в усіх знання перестає бути відповіддю біля дошки і стає спільною справою.

Ми часто сприймаємо такі ігри як розвагу для найсильніших учнів. У цій статті пояснюємо, чому вони корисні значно ширшому колу дітей і студентів, і що про це кажуть психологія та педагогіка.

Які бувають інтелектуальні ігри

Найвідоміший формат в Україні: спортивна версія «Що? Де? Коли?». Команди до шести гравців водночас відповідають на ті самі запитання, на обговорення кожного мають хвилину. Існують шкільні та студентські ліги, а турніри проходять і наживо, і онлайн. Брейн-ринг побудований на тих самих засадах, але дві команди змагаються, хто швидше натисне кнопку.

Дебати вчать іншого. Команді випадає позиція, якої вона не обирала, і її потрібно обґрунтувати за регламентом. У школах поширений формат Карла Поппера, серед студентів популярний британський парламентський.

Третя група ближча до науки. На Всеукраїнських учнівських турнірах (юних фізиків, математиків, хіміків, істориків та інших) команди за кілька місяців отримують відкриті задачі, досліджують їх, а потім захищають розв’язки перед опонентами й журі. Конкурс-захист науково-дослідницьких робіт Малої академії наук і предметні олімпіади індивідуальні, проте теж вимагають мислення поза параграфом.

Спільне в усіх цих форматах одне: завдання не має готової відповіді в підручнику. Її потрібно вивести, зібрати з кількох знань або здобути власним дослідженням.

1. Знання доводиться діставати з пам’яті, а не перечитувати

На уроці учень здебільшого впізнає матеріал: перечитує конспект, дивиться на формулу, киває. У грі потрібно пригадати і застосувати, причому в несподіваному контексті. Запитання про фізику може ховатися в рядку з Шевченка, а ключ до історичної дати в назві хімічного елемента.

Когнітивні психологи називають це ефектом тестування. Генрі Редігер і Джеффрі Карпіке в дослідженні 2006 року показали, що спроба пригадати матеріал закріплює його в довготривалій пам’яті краще, ніж повторне читання. Гра по суті є серією таких спроб, але без оцінки в журналі.

Наслідок для дитини простий: знання, яке хоч раз «спрацювало» в грі, запам’ятовується надовго. Багато гравців через роки пам’ятають запитання, на яке відповіли на останній секунді.

Є ще один побічний ефект. Діти, які грають, починають інакше слухати на уроках: будь-яка деталь може колись знадобитися, тож історія з фізики чи примітка в хрестоматії перестають бути зайвими.

2. Команда думає інакше, ніж одна людина

Шкільна система оцінювання здебільшого індивідуальна. Контрольна, семестрова оцінка, олімпіадне місце належать одній людині. Працювати разом над розумовим завданням учні мають нагоду нечасто, хоча саме так улаштована більшість дорослих професій.

Лев Виготський описав зону найближчого розвитку: те, що дитина сьогодні може зробити лише разом з іншими, завтра вона зробить сама. Хвилина обговорення за ігровим столом є наочною ілюстрацією. Один гравець кидає здогад, другий його уточнює, третій помічає помилку, і відповідь народжується між ними.

При цьому в команді потрібні різні ролі. Хтось багато знає, хтось уважно слухає запитання, хтось уміє вчасно зупинити суперечку і вибрати версію. Для дитини, яка не вважає себе «відмінником», це шанс побачити, що її спосіб мислення теж цінний.

Учителі, які тренують команди, часто помічають це першими. Тихий учень із середніми оцінками виявляється найкращим у команді слухачем, бо помічає в запитанні слово, яке всі пропустили.

3. Помилка перестає бути катастрофою

На контрольній неправильна відповідь коштує бала. У грі вона коштує одного запитання з кількох десятків, а за хвилину команда вже думає над наступним. Це змінює ставлення до ризику: висловити сміливу версію вигідніше, ніж промовчати.

Керол Двек, авторка теорії про установку на зростання, показала, що діти, які сприймають помилку як частину навчання, охочіше беруться за складні завдання. Ігровий формат підтримує саме таке сприйняття. Відповідь ведучого після невдалого запитання часто викликає не досаду, а зацікавлене «ось воно як».

Тут є і застереження. Якщо дорослі перетворюють гру на гонитву за дипломами, ефект зникає. Дитина знову боїться помилитися, тільки вже перед командою.

4. Думку потрібно вміти обґрунтувати і почути чужу

Дебати і наукові турніри тренують уміння, якого бракує багатьом дорослим: відокремлювати аргумент від людини. Учасник захищає позицію, з якою може не погоджуватися, а опонент критикує розв’язок, а не його автора.

Для підлітків це особливо важливий досвід. У соціальних мережах суперечка швидко переходить на особистості, а регламент дебатів змушує слухати до кінця, занотовувати і відповідати по суті. Турнір юних фізиків додає до цього наукову чесність: потрібно визнати слабкі місця власного дослідження, бо опонент однаково їх знайде.

Ці вміння стають у пригоді далеко за межами турнірів: на семінарі в університеті, на співбесіді, у розмові з людиною, яка думає інакше. Суспільству, що живе в умовах інформаційної війни, такі навички потрібні не менше, ніж знання фактів.

5. З’являється своє коло

Підлітку важливо належати до спільноти, де його захоплення вважають нормальним. Учень, якому цікаво, чому небо синє або як працювала Центральна Рада, у звичайному класі може почуватися білою вороною. На турнірі він зустрічає десятки таких самих.

Мігай Чиксентмігаї описував стан потоку: повне занурення в справу, яка достатньо складна, щоб захопити, але посильна. Гравці добре знають це відчуття. Важливо, що вони переживають його разом, і це створює дружби, які часто тривають довше за шкільні роки.

Під час війни цей аргумент набув додаткової ваги. Багато команд зібралися заново після переїздів, грають онлайн із різних міст і країн, а турнір стає приводом побачити знайомі обличчя. Для дитини, яка змінила школу, це нитка до попереднього життя.

Чого від ігор чекати не варто

Чесно буде сказати й про обмеження. Гра не замінює системного навчання: ерудиція з турнірів фрагментарна, і без шкільного курсу вона не складеться в цілісну картину. Перемоги не гарантують вступу: правила врахування олімпіадних і конкурсних здобутків змінюються, тож їх щороку варто перевіряти в актуальних умовах прийому.

І не кожній дитині підходить змагальний формат. Комусь ближчий дослідницький проєкт у МАН, де можна працювати у власному темпі, а комусь узагалі не потрібні конкурси, щоб любити читати.

Нарешті, гра забирає час. Якщо підліток і так перевантажений уроками та гуртками, ще одне заняття може стати зайвим, хоч яким корисним воно здається дорослим.

Як дорослим підтримати інтерес до гри

• Запропонуйте спробувати, а не записуйте. Одне тренування без зобов’язань скаже дитині більше, ніж наші пояснення про користь.
• Почніть із малого. Клуб у школі чи бібліотеці, онлайн-турнір, сімейна гра на вихідних: для старту не потрібні поїздки та внески.
• Запитуйте про запитання, а не про місце. «Що було найцікавішим?» підтримує інтерес, «котрими ви стали?» підтримує тривогу.
• Допоможіть учителеві знайти час. Шкільна команда тримається на ентузіазмі тренера, і підтримка батьків із логістикою для нього відчутна.
• Не робіть із гри ще один урок. Якщо дитина втомилася і хоче пропустити турнір, це нормально.
• Використовуйте ігрові запитання на уроці. Одне гарне запитання на початку теми часто працює краще за довгий вступ.

Замість висновку

Інтелектуальні ігри цінні тим, що показують знання в русі. Те, що на уроці було рядком у зошиті, за ігровим столом стає здогадом, аргументом, спільною радістю від знайденої відповіді.

Ми в Інституті прикладної педагогіки дивимося на них як на природне продовження уроку, а не як на конкурента. Школа дає основу, гра дає привід цією основою скористатися.

Дитина, яка хоч раз відчула задоволення від власної думки, згодом шукатиме його вже сама.

Джерела

• Henry L. Roediger, Jeffrey D. Karpicke. Test-Enhanced Learning: Taking Memory Tests Improves Long-Term Retention. 2006.
• Лев Виготський. Мислення і мовлення. 1934.
• Carol S. Dweck. Mindset: The New Psychology of Success. 2006.
• Mihaly Csikszentmihalyi. Flow: The Psychology of Optimal Experience. 1990.