Невже «сюсі-пусі», «слюні й соплі» та «ням-ням» – це три кити освітніх реХворм?!
Коли наші сюсіпусіки (представники «сюсі-пусі»-педагогіки псевдогуманізму та дитиноугодництва) об’єднуються з яжмамусіками (прибічниками підходу «моя дитина – пуп землі, тому нічим дитятка не можна навантажувати, а слід лише створювати максимальний комфорт для нічогонероблення») та ням-нямками (для яких головне – щоб було смачно у школі як закладі громадського харчування, а не освіти), виходить отака НУШня, малята.
Чому люди, потрапляючи в «агенти змін», перестають розуміти, в яких умовах живе освіта?
Вони потрапляють у бульбашку благополуччя.
Попри війну добрі люди на грантах метушаться як навіжені заради власних заробітків. Проводять якісь показушні шоу в 5-зіркових готелях з «фуршетними освітянами», а потім(до наступного шоу) гніздяться винятково у своїх бульбашках. Як наслідок, ці люди залишаються космічно далекими від розуміння як повсякденних реалій, так і глибинних процесів у вітчизняній освіті.
Бо на їхній Планеті Рожевих Поні зовсім інше життя…
А на планеті Земля, хочемо ми того чи ні, а ситуация очевидна: не можна й далі готувати молодь до «красивого життя» в лінивому суспільстві споживання – суспільстві, яке не здатне на зусилля, боротьбу та перемогу.
Більше у рубриці «Точка зору»
У соцмережах триває гаряче обговорення інциденту, що стався в Ізмаїлі, де викладач професійного коледжу вдарив п'ятнадцятирічного учня, який, за повідомленнями, послав його матом. Соціальні мережі розділилися на два табори. Одні обурюються поведінкою викладача. Інші його виправдовують.
Сьогодні використання мобільних телефонів у закладах освіти дедалі частіше стає не засобом навчання, а інструментом провокацій. Іноді спостерігаємо ситуації, коли учні фактично розподіляють між собою ролі: одні свідомо провокують учителя, інші — готуються знімати його реакцію на відео.
Мені здається, слово «змушувати» останнім часом стало майже непристойним, тому що хороші батьки начебто не повинні змушувати, хороші вчителі мають не вимагати, а мотивувати, а хороша школа взагалі повинна якимось дивом організувати навчання так, щоб дитина сама хотіла читати, рахувати, писати, повторювати, виправляти помилки, відкладати телефон і виконувати завдання, причому бажано з вогником в очах, щирою цікавістю та правильно сформованою внутрішньою мотивацією.
Можливо, настав час Міністерство освіти і науки України окремо врегулювати алгоритм роботи КППС у спеціальних класах - без механічного перенесення процедур з інших організаційних форм навчання.
Коментарі