Пастка безвідповідальності: чому педагогічна культура батьків залишилася за бортом реформ?

Ми безупинно вимагаємо від учителів піднімати планку й ставати кращими. Але, можливо, настав час вимагати від батьків краще виховувати власних дітей?

Джош Рінкон (Josh Rincon)

Чомусь значна частина сучасних батьків щиро переконана, що вчителі зобов’язані виконати за них усю домашню роботу.

І мова зараз зовсім не про перевірку домашніх завдань.

• Елементарна повага до старших?

Вона починається вдома.

• Вміння цивілізовано ставитися до інших людей?

Воно починається вдома.

• Розуміння того, що будь-які твої дії неминуче мають наслідки?

Воно починається вдома.

• Усвідомлення, що не можна влаштовувати істерики й «чудити», коли все навколо йде не так, як тобі хочеться?

Воно теж починається винятково вдома.

Від сучасних учителів система постійно вимагає «вдосконалюватися». Наших педагогів «прокачують», «переформатовують» та «перезавантажують» у режимі нон-стоп на нескінченних показушних тренінгах, вебінарах чи хакатонах.

Попри те, що вчителі точно не є слабкою ланкою нашої системи освіти.

Немає ніякої необхідності формувати спільноту відповідального вчительства. Вона давно вже є Чого не скажеш про спільноту відповідального батьківства.

Чи маємо, що маємо: спільноту абсолютно безвідповідального агентозмінства.

Про рівень "професіоналізму" на усіх рівнях управлінської вертикалі усі добре знають.

Але вчителіів роблять крайніми в усьому. І чомусь ніхто з мешканців «Планети Рожевих Поні» навіть не згадує про інший бік медалі.

Мабуть, настав час нарешті вголос заговорити про брак батьківської відповідальності та катастрофічно низький рівень педагогічної культури абсолютної більшості з них?!

Батько й мати не мають права виступати сліпими адвокатами своєї дитини у разі її неадекватної поведінки в школі. Вони повинні першими підтримувати залізобетонний авторитет учителя вдома — навіть тоді, коли дитина отримала заслужену «двійку» через власні лінощі.

Дитина має вчитися долати труднощі й перемагати завдяки культурі зусиль, а не звикати лише вимагати, тупати ніжками й споживати готові блага.

Якщо ми не змусимо батьків згадати про їхні прямі обов’язки, жодні реформи НУШ не врятують систему від тотального краху.

Невже ми остаточно капітулювали перед концепцією перетворення школи на «центр надання безкоштовних харчувально-розважальних послуг».

Якщо ми й надалі толеруватимемо перетворення вчителів на безправну прислугу, у школах просто не залишиться тих, хто здатний навчати.

Школа — це не камера схову і не розважальний центр з учителями-аніматорами, а все ж таки заклад ОСВІТИ, яку треба здобувати власною працею.

Пора нарешті повертатися до здорового глузду та вибудовувати нормальне партнерство між усіма учасниками освітнього процесу.

P.S. У Радянському Союзі масовою формою педагогічної просвіти були «батьківські університети» (або Університети педагогічних знань для батьків). Вони створювалися при загальноосвітніх школах, будинках культури, великих підприємствах або за місцем проживання.

Ці «батьківські університети» попри жорсткий ідеологічний контроль виконували й об’єктивно корисні, практичні функції для тогочасного суспільства:

• Масова педагогічна просвіта

Мільйони батьків, які часто не мали базових уявлень про психологію, отримували системні знання про вікові особливості дітей, кризу підліткового віку та методи безконфліктного спілкування.

• Основи гігієни та здоров'я

Лекції лікарів-педіатрів та загартовувальні методики допомагали покращити фізичне виховання, режим дня та раціон харчування дитини в сім'ї.

• Профілактика бездоглядності

Організація спільного дозвілля, популяризація гуртків, секцій та домашнього читання допомагали знизити рівень дитячої злочинності та хуліганства.

• Обмін життєвим досвідом

Батьки збиралися разом, обговорювали типові проблеми (наприклад, небажання вчитися чи першу закоханість) і знаходили рішення завдяки досвіду багатодітних чи зразкових родин.

• Безкоштовність та доступність

Освіта була абсолютно безкоштовною і проводилася безпосередньо за місцем проживання чи роботи, що робило її доступною для кожної сім'ї, незалежно від статку.