Сегрегація предметів і перекладання відповідальності: аналіз нових рекомендацій МОН

Міністерство освіти і науки України знову потішило освітянську спільноту черговою «інновацією». За підсумками протокольного рішення Уряду, чиновники видали інструкцію щодо того, як проводити уроки під час тривалих повітряних тривог. Логіка проста: якщо шкільне укриття замале або неналежно облаштоване, пріоритет для очного навчання надається математиці, мові, історії та природничим наукам, а от інформатику, мистецтво, технології, фізкультуру та «Здоров’я людини» МОН щиро пропонує відправити на дистанційку. Якщо прочитати цей документ через призму реального життя української школи, а не через вікно кабінету на проспекті Берестейському, виникає лише одне запитання: у якому паралельному всесвіті живуть автори цієї ініціативи?

Найперше, що вражає у такому підході — це фундаментальне нерозуміння принципів Нової української школи та сучасних освітніх трендів, про які саме ж міністерство щодня рапортує у своїх презентаціях. У двадцять першому столітті, під час цифрової трансформації та технологічної війни, МОН фактично визначає інформатичну галузь як другорядну, пропонуючи дитині опановувати програмування та цифрову грамотність вдома без світла та інтернету, поки в підвалі вчать формули. Не менш цинічним виглядає відсунення на задній план фізкультури та предметів здоров’язбережувального циклу. Діти вже тривалий час живуть у стані колосального хронічного стресу, коли фізична активність, емоційна розрядка та психологічне розвантаження є чи не єдиним інструментом підтримки їхнього психічного та фізичного здоров'я. Натомість міністерство проголошує негласне правило, що ментальне здоров'я може зачекати, бо головне — скласти підсумкові тести. Цим рішенням освіту офіційно поділили на важливу та непотрібну, а вчителів трудового навчання, образотворчого мистецтва, музики та фізкультури черговий раз принизили, перевівши у статус факультативного персоналу.

Звісно, у кабінетах МОН розклад бачать ідеально згрупованим: спочатку блоки «важливих» предметів очно, а потім діти йдуть додому й дослухають «другорядні» дисципліни онлайн. Але чи задумувався хтось про навантаження на педагогів і логістику учнів? Вчитель фізкультури чи малювання не існує у вакуумі — він викладає у десятках паралелей. Якщо всі предмети його циклу витісняються на другу половину дня, вчителі-предметники отримують дикий перекіс у навантаженні, а діти після кількох годин сидіння у душному підвалі мають прийти додому й знову сідати за монітори. Замість повноцінного рухового чи творчого розвантаження в колі однолітків діти отримують чергове «екранне сидіння», яке в умовах планових або аварійних відключень світла взагалі перетворюється на фіксію.

Паралельно з цим міністерство вимагає від шкільних укриттів наявності повноцінних навчальних місць, світла, вентиляції, інтернету та відповідних санітарних умов. Звучить привабливо, але на практиці укриття середньостатистичної школи — це звичайний бетонний підвал із низькими стелями, де під час тривоги одночасно перебувають сотні дітей. Якщо посадити поруч кілька класів і спробувати одночасно викладати алгебру, українську літературу, фізику та історію, це буде не освітній процес, а справжнє ґвалтування дитячого слуху та нервової системи. Учні та вчителі просто глушитимуть один одного через повну відсутність шумоізоляції.

Головна маніпуляція чиновників захована у традиційних формулюваннях про те, що конкретну модель навчання кожна школа має визначати самостійно, а громади повинні шукати інші пристосовані приміщення. Це класична схема знімання з себе відповідальності. Якщо гібридний розклад виснажить дітей і спричинить кадровий хаос, винним оголосять директора школи, який не зміг гнучко організувати процес. Якщо дітей нудитиме в тісному укритті, винною виявиться місцева громада, яка не знайшла кращого приміщення. Замість розробки реалістичних алгоритмів, перегляду та скорочення перевантажених програм під умови війни міністерство видає черговий перелік вимог і спихає їхнє виконання на виснажених освітян.

Окрема вишенька на цьому бюрократичному торті — анонс про те, що вже за місяць чиновники збираються перевірити, як школи впроваджують ці «рекомендації». Це стандартний управлінський гротеск: замість того щоб приїхати у шкільний підвал під час двогодинної тривоги і подивитися, як два десятки класів намагаються вчитися у суцільному ґвалті, чиновники приїдуть з папками перевіряти бумажки та розклади.

Ці рекомендації є не турботою про безпеку чи якість знань, а звичайною імітацією діяльності та намаганням закрити дірки в системі. Замість того щоб суттєво розвантажити та адаптувати навчальні програми під реалії війни, прибравши з них застарілий мотлох, чиновники пропонують сегрегацію предметів та навчання в акустичному пеклі. У результаті школа отримає не підвищення якості знань, а остаточно виснажених вчителів, дітей із хронічним неврозом та черговий красивий звіт у кабінетах про успішно організований освітній процес.