Університет виплатить понад пів мільйона викладачці, яку звільнили за російську мову на заняттях

Питання про межі відповідальності педагогічних і науково-педагогічних працівників за порушення вимог щодо мови освітнього процесу має значення для застосування трудового законодавства.

У постанові від 7 жовтня 2026 року у справі № 766/2505/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу Херсонської державної морської академії на судові рішення про скасування наказу про звільнення доцентки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обставини справи

Позивачка працювала в Херсонській державній морській академії з 2008 року. До 2020 року вона обіймала посаду завідувачки кафедри інформаційних технологій, комп’ютерних систем і мереж, а з 2021 року працювала доценткою кафедри інноваційних технологій та технічних засобів судноводіння.

21 червня 2023 року академія видала наказ про її звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України — за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням роботи.

Підставою для звільнення стали рапорт декана факультету судноводіння, заяви курсантів про використання викладачкою російської мови під час освітнього процесу, витяг із протоколу спільного засідання студентської ради та матеріали постійно діючої комісії з етики й управління конфліктами академії.

Позивачка заперечувала законність звільнення. Вона зазначала, що заяви курсантів були написані через пів року — півтора року після завершення відповідних навчальних курсів, а наведені в них обставини не підтверджувалися конкретними доказами. За її словами, заняття проводилися двома мовами залежно від потреб курсантів, зокрема через використання програмного забезпечення з російськомовним інтерфейсом. Водночас у пояснювальній записці вона повідомила, що надалі проводитиме всі заняття виключно державною мовою.

Позивачка також указувала, що її не запросили на засідання комісії з етики 21 червня 2023 року, під час якого розглядали питання про проведення нею занять російською мовою. Вона вважала, що обставини, покладені в основу наказу, не були належним чином перевірені.

У липні 2023 року викладачка звернулася до суду з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Херсонський міський суд Херсонської області 11 березня 2026 року частково задовольнив позов. Суд скасував наказ про звільнення та стягнув з академії 341 270,72 грн середнього заробітку за період із 22 червня 2023 року до 21 червня 2024 року. У поновленні на роботі відмовив, оскільки строк дії трудового договору закінчився 30 листопада 2025 року.

Суд першої інстанції виходив із того, що роботодавець не довів законності звільнення. Зокрема, він не надав достатніх доказів використання російської мови під час освітнього процесу та не забезпечив явку свідків, які могли б підтвердити відповідні обставини.

Херсонський апеляційний суд 12 травня 2026 року змінив рішення міського суду в частині скасування наказу про звільнення, виклавши його мотивувальну частину в новій редакції, а також збільшив суму стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 556 191,02 грн (за період із 22 червня 2023 року до 30 листопада 2025 року).

Академія подала касаційну скаргу, в якій наполягала, що сукупність письмових та електронних доказів підтверджує систематичне використання викладачкою російської мови у 2022–2023 навчальному році. На думку роботодавця, така поведінка виходила за межі звичайного дисциплінарного проступку, порушувала суспільну мораль і дискредитувала викладачку як особу, яка виконує виховні функції.

Академія також заперечувала застосування до спірних правовідносин статей 148 і 149 КЗпП України, стверджуючи, що звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 цього Кодексу не є дисциплінарним стягненням.

Позиція Верховного Суду

Державна мова є обов’язковою в освітньому процесі

ВС вказав, що відповідно до пункту 14 частини першої статті 9 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов’язані володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов’язків. Стаття 21 цього Закону прямо встановлює, що мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова.

Отже, застосування української мови для науково-педагогічного працівника є не факультативною вимогою і не питанням його особистого мовного вибору під час виконання професійних обов’язків. Це одна із законодавчо визначених умов здійснення ним професійної діяльності.

ВС також звернув увагу на те, що професійна діяльність науково-педагогічного працівника охоплює навчальну, методичну, наукову, організаційну та виховну роботу, а також професійну комунікацію зі здобувачами освіти. Тому обов’язок застосовувати державну мову необхідно оцінювати з урахуванням характеру конкретної комунікації та того, чи відбувалася вона під час виконання професійних обов’язків.

Коли використання російської мови може бути аморальним проступком

ВС вказав, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у разі вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням відповідної роботи.

Суд наголосив, що звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності у сукупності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Відсутність хоча б одного із зазначених умов виключає можливість правомірного застосування пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України як підстави для звільнення.

ВС пояснив, що поняття «аморальний проступок» є оціночною категорією, зміст якої не визначений законодавцем через вичерпний перелік конкретних діянь. Тому його необхідно встановлювати з урахуванням суспільних цінностей, моральних засад, конкретних обставин вчинення проступку та особливостей трудової функції працівника.

Суд зазначив, що підставою для звільнення є не будь-який аморальний проступок, а лише такий, що несумісний із продовженням відповідної роботи. З огляду на це суд має самостійно оцінити конкретні обставини справи та встановити, чи є вчинений проступок сумісним із подальшим виконанням трудових обов’язків.

Отже, свідоме, систематичне та демонстративне використання науково-педагогічним працівником російської мови як мови викладання всупереч установленому законом обов’язку застосовувати державну мову, якщо така поведінка за сукупністю встановлених обставин справи засвідчує нехтування цим обов’язком, суперечить змісту покладеної на працівника виховної функції, дискредитує його як особу, яка виконує виховні функції, та унеможливлює їх подальше належне здійснення, може бути кваліфіковане як аморальний проступок, несумісний із продовженням відповідної роботи, у розумінні пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Водночас Суд зауважив, що встановлення аморального характеру поведінки саме по собі не є достатнім для звільнення.

Суд зазначив, що під час оцінки несумісності проступку з продовженням роботи значення можуть мати характер і систематичність поведінки, реагування на попередження, демонстративність дій, реакція здобувачів освіти та інших учасників освітнього процесу, втрата необхідного для виконання виховної функції авторитету, суспільний резонанс і репутаційні наслідки для закладу освіти.

Чому звільнення доцентки визнали незаконним

ВС вказав, що саме роботодавець повинен довести законність звільнення працівника. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а суд оцінює докази на підставі їх повного, всебічного, об’єктивного та безпосереднього дослідження.

У цій справі академія надала рапорт декана, заяви курсантів, витяг із протоколу спільного засідання студентської ради та витяг із протоколу комісії з етики й управління конфліктами.

Однак Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про недостатність цих матеріалів для підтвердження законності звільнення.

Разом з тим, заяви курсантів, які написані у червні 2023 року, про використання позивачкою російської мови в освітньому процесі, є доволі не конкретними та на жодні обставини не вказують. Так, один курсант пише, що це було у першому семестрі 2021 року, інший курсант взагалі не зазначає дату, інший — зазначає лише 2023 рік, не уточнюючи деталі, або червень 2023 року. Практично всі заяви написані одним текстом, узагальнюючими фразами.

ВС наголосив, що академія не надала доказів систематичності поведінки викладачки, свідомого характеру порушення мовного законодавства, ігнорування попереджень або відмови припинити порушення.

Також роботодавець не довів, що позивачка втратила авторитет, необхідний для належного здійснення виховної функції, та не вказав на репутаційні наслідки для закладу освіти.

Суд окремо врахував, що академія не спростувала доводів позивачки про відсутність конкретних доказів на підтвердження заяв курсантів, а також про те, що більшість авторів цих заяв не відвідували заняття з 2022 року та мали академічну заборгованість. Представник відповідача повідомляв суду про неможливість установити місцеперебування свідків для допиту.

Не спростування таких суттєвих доводів позивачки, а також враховуючи вищенаведене, ставить під сумнів підстави звільнення позивачки.

Отже, вирішальним у цій справі стало не саме твердження про використання російської мови, а відсутність достатніх доказів обставин, які могли б обґрунтувати звільнення саме за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Інші доводи касаційної скарги Верховний Суд відхилив, оскільки вони зводилися до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу Херсонської державної морської академії без задоволення, а рішення міського суду та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 травня 2026 року в оскарженій частині — без змін.

Таким чином, суди зберегли в силі рішення про скасування наказу про звільнення доцентки та стягнення на її користь 556 191,02 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу до закінчення строку трудового договору.