Володимир Зеленський підписав закон щодо забезпечення освітніх прав нацменшин та корінних народів України

Документ передбачає особливі умови навчання мовами національних меншин і корінних народів, можливість надання школам спеціального статусу та отримання завдань вступних випробувань у перекладі.

Верховна Рада отримала підписаний Президентом закон № 5008-IX, який гарантує дітям із національних меншин та корінних народів України, мови яких є офіційними мовами Європейського Союзу, право здобувати освіту рідною мовою поряд із державною.

Президент України Володимир Зеленський підписав закон щодо забезпечення освітніх прав національних меншин та корінних народів України. Документ удосконалює законодавство у сфері освіти та визначає умови навчання мовами відповідних спільнот.

Нагадаємо, 12 жовтня Верховна Рада ухвалила законопроєкт № 16119. За нього проголосували 266 народних депутатів. Документ зареєстрували в парламенті 1 жовтня 2026 року, а профільний Комітет Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій одноголосно рекомендував ухвалити його за основу та в цілому.

«Судово-юридична газета» раніше детально описала суть законопроєкту про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення освітніх прав корінних народів України та осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України.

Що передбачає закон

Документ передбачає зміни до законів України «Про освіту», «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та «Про повну загальну середню освіту».

Мета змін — створити умови для підвищення якості навчання державною мовою та мовами національних меншин і корінних народів України, а також врахувати мовні, культурні й освітні потреби відповідних спільнот.

Закон визначає особливості використання відповідних мов в освітньому процесі та під час комунікації. Також він передбачає можливість надання закладам загальної середньої освіти статусу закладу освіти національної меншини або корінного народу, врахування культурних особливостей таких спільнот в освітніх програмах.

Крім того, документ передбачає гарантію продовження навчання відповідною мовою в разі реорганізації чи ліквідації закладу освіти. Також учні зможуть отримувати завдання зовнішнього оцінювання та вступних випробувань у перекладі відповідною мовою.

Під час опрацювання законопроєкту Головне науково-експертне управління звернуло увагу на низку положень, які, на його думку, не забезпечували достатньої юридичної визначеності або залишали неврегульованими окремі практичні питання реалізації запропонованих норм.

Невизначені межі використання мов в освітньому середовищі

Одне з основних зауважень стосувалося поняття «територія суб’єкта освітньої діяльності», яке використовувалося в запропонованих змінах до трьох законів. ГНЕУ зазначало, що законопроєкт не розкривав зміст цього поняття та не визначав меж відповідної території.

Через це залишалося незрозумілим, чи охоплюватиме воно, зокрема, гуртожитки, спортивні майданчики, прилеглі до закладу території та місця проведення позакласних заходів. На думку ГНЕУ, відсутність чіткого визначення могла призвести до неоднозначного тлумачення відповідних положень.

Окремого уточнення потребувала передбачена законопроєктом можливість використовувати мови корінних народів і національних меншин під час «інших форм комунікації» у приміщеннях та на території суб’єкта освітньої діяльності.

ГНЕУ вказувало, що потребує обґрунтування можливість використання таких мов під час «інших форм комунікації між здобувачами освіти». Чинне законодавство визначає мову освітнього процесу, тоді як Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» не поширюється на сферу приватного спілкування.

Водночас положення про використання мов корінних народів і національних меншин в інших формах комунікації педагогічних працівників зі здобувачами освіти, зауважувало ГНЕУ, потребувало узгодження з вимогою щодо володіння та застосування педагогами державної мови під час виконання службових обов’язків.

Отже, питання стосувалося не лише визначення місць, де можуть використовуватися відповідні мови, а й розмежування освітнього процесу, службової комунікації педагогів та приватного спілкування учнів.

Для шкіл передбачили новий статус, але порядок його отримання не визначили

Окремі зауваження ГНЕУ стосувалися положень про можливість надання закладу загальної середньої освіти статусу закладу загальної середньої освіти національної меншини (спільноти) або корінного народу України.

Законопроєкт передбачав запровадження такого статусу, однак не визначав процедури його набуття. Також у документі не було передбачено доручення Кабінету Міністрів України розробити відповідний порядок.

На думку ГНЕУ, це не забезпечувало завершеного правового механізму реалізації запропонованої норми. Тобто законопроєкт закріплював можливість отримати спеціальний статус, але не визначав процедури, за якою заклад міг би його набути.

Крім того, ГНЕУ звернуло увагу на некоректність посилань на статті 32 і 33 Закону України «Про повну загальну середню освіту». Зокрема, стаття 33 визначає вимоги до установчих документів закладу, а не порядок набуття ним відповідного статусу. Тому ці положення також потребували уточнення.

Не визначили вимоги до керівників таких закладів

Ще одна група зауважень стосувалася мовних вимог до керівників і заступників керівників закладів освіти національних меншин або корінних народів.

Законопроєкт передбачав обов’язок відповідних керівників володіти мовою національної меншини або корінного народу. Водночас у ньому не встановлювали рівень володіння мовою, спосіб підтвердження відповідних знань та перехідний період для осіб, які вже обіймали такі посади.

Таким чином, вимога щодо володіння мовою була передбачена, але параметри її практичного застосування залишалися невизначеними. Саме тому ГНЕУ вважало ці положення такими, що потребували уточнення.

Різні мовні вимоги до керівників приватних і державних закладів

ГНЕУ також звернуло увагу на відмінності у вимогах щодо володіння державною мовою керівниками закладів освіти залежно від форми власності.

Законопроєкт передбачав звільнення від відповідної вимоги керівників приватних закладів освіти, у яких функціонують класи або групи з навчанням мовою корінного народу України чи мовою національної меншини, яка є офіційною мовою Європейського Союзу.

Водночас для керівників державних, комунальних і корпоративних закладів освіти така вимога зберігалася.

ГНЕУ зазначало, що це положення потребувало обґрунтування, оскільки Закон України «Про освіту» встановлює рівні права та обов’язки закладів освіти всіх форм власності під час провадження освітньої діяльності.

Отже, зауваження стосувалося відмінностей у вимогах до керівників залежно від форми власності закладу.

Строк набрання чинності законом також потребував перегляду

ГНЕУ пропонувало переглянути передбачений законопроєктом строк набрання чинності. Документ встановлював, що закон мав набирати чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Водночас Кабінету Міністрів України надавали шість місяців для приведення нормативно-правових актів у відповідність із новими положеннями.

На думку ГНЕУ, такий строк набрання чинності потребував перегляду. Зауваження було пов’язане з необхідністю узгодити початок дії нових законодавчих норм із часом, потрібним для приведення підзаконного регулювання у відповідність до них.

Які юридичні проблеми виявили під час розгляду законопроєкту

Основні зауваження ГНЕУ стосувалися юридичної визначеності та повноти механізмів, запропонованих законопроєктом. Частина положень встановлювала нові права або обов’язки, але не визначала всіх необхідних умов їх практичного застосування.

Зокрема, нечітке визначення поняття «територія суб’єкта освітньої діяльності» могло спричинити різне розуміння меж застосування положень про використання мов. Відсутність процедури набуття спеціального статусу закладом загальної середньої освіти залишала без визначеного механізму реалізацію можливості отримати такий статус.

Не було також визначено рівень володіння відповідною мовою керівником закладу, спосіб підтвердження знань і перехідний період для тих, хто вже обіймав відповідні посади.

Окремого узгодження потребували положення про комунікацію мовами національних меншин і корінних народів. ГНЕУ наголошувало на необхідності розмежувати правила щодо мови освітнього процесу, приватного спілкування та використання державної мови педагогічними працівниками під час виконання службових обов’язків.

Водночас Міністерство освіти і науки України підтримувало законопроєкт і не мало до нього пропозицій та зауважень. У МОН зазначали, що документ відповідає євроінтеграційним зобов’язанням України у сфері освіти та завданням Плану заходів щодо захисту прав осіб, які належать до національних меншин. Також його ухвалення мало сприяти виконанню відповідного бенчмарка в межах переговорів про вступ України до Європейського Союзу.

Законопроєкт обговорювали з представниками національних меншин

У парламенті раніше повідомляли, що законопроєкт став результатом кількарічної роботи та консультацій із представниками національних меншин. Зокрема, проводили переговори з Угорщиною.

Документ розглядався як один із законодавчих кроків України в межах виконання зобов’язань, пов’язаних із процесом вступу до Європейського Союзу. Офіційна картка законопроєкту № 16119 містила висновки профільних парламентських комітетів із рекомендацією ухвалити документ за основу та в цілому.

Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос раніше заявляла, що після ухвалення Верховною Радою законопроєкту про освіту для України та Молдови вже наступного тижня можуть відкрити два переговорні кластери.

«Ми дуже добре обізнані про процедури у Верховній Раді, але сподіваємося, що закон пройде Раду. Як тільки це станеться, звичайно, державам-членам доведеться прискорити процедуру, але так, можливо, що ми відкриємо наступні два кластери для Молдови та України наступного тижня під час IGC», — зазначала Кос.

Йдеться про міжурядову конференцію, у межах якої ухвалюють рішення щодо подальшого просування держав-кандидатів у переговорному процесі про вступ до Європейського Союзу.