Як школи організовують дистанційне навчання під час війни результати дослідження

Центр дослідження освіти в надзвичайних ситуаціях (KSE Institute) оприлюднив результати дослідження «Організація дистанційного навчання у закладах загальної середньої освіти України в умовах повномасштабної війни та післявоєнного відновлення».

Онлайн-опитування охопило 3 248 респондентів(-ок) із 65 шкіл у всіх областях України, крім тимчасово окупованих територій: 2 166 учнів(-ениць), 960 учителів(-ок) і 122 фі(-ць).

До прифронтових віднесено дев’ять областей: Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Миколаївську, Одеську, Сумську, Харківську, Херсонську та Чернігівську. Оскільки у прифронтовій вибірці більша частка міських шкіл, усі виявлені відмінності додатково перевіряли окремо для міських і сільських закладів.

Основні результати

Прифронтові школи системно краще організували дистанційне навчання. Затверджену стратегію дистанційного навчання мають 58% прифронтових закладів проти 26% неприфронтових. Офіційно призначених відповідальних осіб — 75% проти 43%, єдину цифрову платформу використовують 67% проти 49%, а повністю розроблені навчальні матеріали для всіх предметів мають 40% проти 9%. Також, повністю захищеним від кіберзагроз своє електронне освітнє середовище вважають 40% прифронтових і лише 9% неприфронтових закладів.

Регулярне навчання педагогів(-инь) для роботи в дистанційному форматі забезпечують 37% прифронтових шкіл проти лише 6% неприфронтових.

Але організаційна готовність — лише частина питання: учнівство також потребує належного доступу до навчання. Нерівність у доступі до пристроїв найбільш помітна серед учнів(-ениць) неприфронтових шкіл. Половина з них (50%) навчається лише зі смартфона, тоді як у прифронтових школах таких — 18%. Серед учителів(-ок) розрив значно менший: ноутбуком користуються 86% педагогів(-инь) у неприфронтових і 94% у прифронтових школах.

Є й проблеми, спільні для обох груп. Повністю стабільним фінансування вважають 30% і 17% керівників(-ць) відповідно.

Окрему оплачувану посаду адміністратора(-ки) цифрової платформи мають лише 10% прифронтових і 3% неприфронтових шкіл. Достатню кількість фахівців(-чинь) для психологічної підтримки мають 37% прифронтових і 23% неприфронтових закладів.

Дослідження також виявляє розрив між сприйняттям педагогами(-инями) та учнями(-ицями) організації навчання. 56% учителів(-ок) вважають, що індивідуалізують навчання, тоді як із цим погоджуються лише 33% учнів(-ениць).

Висновки та рекомендації

«Головна відмінність – не техніка чи ресурси, а зрілість організації дистанційного навчання. Прифронтові заклади вибудували його як цілісну систему, тоді як у неприфронтових воно частіше залишається ситуативним форматом», — зазначають автори(-ки) дослідження.

Водночас неприфронтові школи рідше усвідомлюють власні організаційні прогалини. Через це заклади, які потребують підтримки, можуть не звертатися по неї самостійно. Отже, самої готовності надати допомогу у відповідь на запит може бути недостатньо — потрібно також виявляти потреби шкіл.

Тому Центр рекомендує МОН та засновникам закладів:

запровадити зовнішню діагностику готовності шкіл до дистанційного навчання за об’єктивними критеріями, а не лише за самооцінкою;
запропонувати школам готовий пакет типових організаційних рішень;
закріпити технічне адміністрування як окрему оплачувану функцію;
передбачити у фінансуванні не лише закупівлю обладнання, а й регулярні витрати на ліцензії, кібербезпеку та технічний супровід.

Повний звіт дослідження — за посиланням.