«Нащо нам цей учень у класі?»: ВС поновив учительку, звільнену через конфлікт із дитиною та російську мову на уроці

Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 листопада 2026 року у справі № 754/7590/25 розглянув питання про те, за яких умов поведінка педагогічного працівника може кваліфікуватися як аморальний проступок, несумісний із продовженням роботи, та чи достатньо для звільнення окремого конфліктного епізоду з учнем і використання російської мови під час навчального заняття.
Обставини справи
Позивачка працювала в ліцеї № 293 Деснянського району м. Києва з 1997 року. Останньою посадою, яку вона обіймала, була вчителька української мови та літератури. Крім того, вона виконувала обов’язки класної керівниці 5-Б класу.
У квітні 2025 року до адміністрації навчального закладу надійшла інформація від поліції про звернення двох матерів учнів 5-Б класу щодо можливих протиправних дій стосовно їхніх дітей. У зв’язку із цим директор ліцею призначив службову перевірку.
Комісія дослідила два аудіозаписи, надані матір’ю одного з учнів, записи електронного журналу та письмові пояснення вчительки.
Перший аудіозапис, зроблений 5 лютого 2025 року, зафіксував конфлікт між педагогом та учнем на перерві. Вчителька підвищеним голосом вимагала, щоб хлопець відійшов від певної частини класного приміщення, та сказала іншим дітям: «Тебе вчора не було і прекрасно було в класі», а також «Та діти, ну навіщо нам цей учень у класі?». На запитання вчительки діти хором підтвердили її слова.
Другий аудіозапис, зроблений 26 лютого 2025 року під час уроку «Здоров’я, безпека, добробут», зафіксував, як педагог читала учням уривок із художнього твору російською мовою.
У своїх поясненнях учителька зазначила, що під час першого епізоду робила зауваження учневі через його небажання реагувати на прохання та зауваження. Щодо другого запису пояснила, що зачитувала уривок із художнього твору російською мовою після обговорення з дітьми теми безпечного користування інтернетом.
За результатами перевірки комісія дійшла висновку про застосування вчителькою методів виховання, пов’язаних із психологічним тиском на учня, та вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням педагогічної діяльності.
23 квітня 2025 року директор ліцею видав наказ про звільнення вчительки на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України — у зв’язку з вчиненням аморального проступку, несумісного з продовженням цієї роботи.
У травні 2025 року жінка звернулася до суду. Вона просила визнати наказ про звільнення незаконним, поновити її на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та 200 000 грн моральної шкоди. Позивачка також зазначала, що звільненню передував тривалий мобінг, а наведені роботодавцем підстави є надуманими.
Деснянський районний суд м. Києва відмовив у задоволенні позову. Суд вважав, що поведінка вчительки суперечила педагогічній етиці та моралі, зокрема через протиставлення учня колективу та використання мови держави-агресора під час уроку.
Київський апеляційний суд залишив це рішення без змін.
У касаційній скарзі представник учительки наголошував, що суди не встановили умисного приниження дитини, систематичності порушень або неможливості подальшого виконання педагогом виховних функцій. На його думку, суди помилково ототожнили емоційну реакцію з аморальним проступком та не врахували принцип пропорційності.
Ліцей заперечував проти касаційної скарги, наполягаючи на законності звільнення.
Позиція Верховного Суду
ВС вказав, що звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов:
1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами;
2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.
Суд звернув увагу, що законодавство не містить чіткого визначення поняття аморального проступку.
Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.
При цьому зміст поняття «аморальний проступок» не може бути статичним і має встановлюватися з урахуванням суспільних цінностей, моральних засад, конкретних обставин вчинення проступку, а також особливостей трудової функції працівника.
Верховний Суд наголосив, що оцінка поведінки педагогічного працівника не повинна бути суто формальною. Значення мають характер вчиненого, обставини його вчинення, особливості відносин у сфері освітнього процесу та підвищені морально-етичні вимоги до особи, яка виконує виховні функції.
Водночас Суд окремо підкреслив, що самого встановлення аморального характеру поведінки недостатньо для звільнення.
Закон пов’язує можливість припинення трудових відносин не з будь-яким аморальним проступком працівника, який виконує виховні функції, а лише з таким, що несумісний із продовженням відповідної роботи при свідомому характері такого порушення.
А тому суд має надати правову оцінку тому, чи призвели характер, обставини та спосіб вчинення аморального проступку до такої дискредитації працівника як носія виховної функції, втрати необхідного для її здійснення морального авторитету та довіри здобувачів освіти, за яких подальше належне виконання ним виховної функції стає об’єктивно неможливим.
Для встановлення цього значення можуть мати характер і систематичність поведінки, не реагування на попередження, її демонстративність, реакція здобувачів освіти та інших учасників освітнього процесу, втрата працівником авторитету, необхідного для належного здійснення виховної функції, суспільний резонанс, а також репутаційні наслідки для закладу освіти.
Оцінка конфлікту вчительки з учнем
Застосовуючи наведені критерії до обставин справи, Верховний Суд оцінив аудіозапис від 5 лютого 2025 року.
Суд звернув увагу, що на записі зафіксовано підвищений та емоційно забарвлений тон учительки, її неодноразові вимоги до учня відійти від місця, де він перебував, а також висловлювання про те, що в класі було краще за відсутності цього учня.
Наведені висловлювання вчителя, безумовно, потребують оцінки стосовно дотримання вчителем педагогічної етики. Водночас аудіозапис фіксує неповний епізод спілкування вчителя з учнем, який відбулося в умовах певної конфліктної ситуації, і не доводить систематичність подібних ситуацій, втрату педагогом авторитету чи неможливість подальшого виконання вчителем виховних функцій.
Отже, сам по собі зафіксований конфліктний епізод не підтверджував усіх необхідних умов для звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
Чи є читання російською мовою підставою для звільнення
Окремо Верховний Суд розглянув використання вчителькою російської мови під час уроку.
Суд послався на власний висновок, викладений у постанові від 7 жовтня 2026 року у справі № 766/2505/23, відповідно до якого свідоме, систематичне та демонстративне використання науково-педагогічним працівником російської мови як мови викладання всупереч установленому законом обов’язку застосовувати державну мову може бути кваліфіковане як аморальний проступок.
Свідоме, систематичне та демонстративне використання науково-педагогічним працівником російської мови як мови викладання всупереч установленому законом обов’язку застосовувати державну мову, якщо така поведінка за сукупністю встановлених обставин справи засвідчує нехтування цим обов’язком, суперечить змісту покладеної на працівника виховної функції, дискредитує його як особу, яка виконує виховні функції, та унеможливлює їх подальше належне здійснення, може бути кваліфіковане як аморальний проступок, несумісний із продовженням відповідної роботи, у розумінні пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
Водночас Суд наголосив, що для такої правової оцінки має значення не лише сам факт використання певної мови, а сукупність обставин.
Саме сукупність наведених вище обставин, а не лише формальний факт використання певної мови дає підстави оцінювати відповідну поведінку крізь призму пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України як поведінку, що суперечить змісту виховної функції науково-педагогічного працівника, дискредитує його як носія цієї функції та може свідчити про вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням відповідної роботи.
Оцінюючи конкретну ситуацію, Верховний Суд установив, що аудіозапис від 26 лютого 2025 року засвідчував читання окремого уривка твору російською мовою.
Однак такий запис не підтверджував, що освітній процес здійснювався російською мовою або що педагог свідомо відмовлялася від використання державної мови.
Сам по собі факт читання вчителем тексту російською мовою під час уроку не є безумовним свідченням свідомого, систематичного та демонстративного використання російської мови як мови викладання всупереч установленому законом обов’язку застосовувати державну мову.
Крім того, суди не встановили, що раніше вчителька отримувала зауваження чи попередження щодо дотримання педагогічної етики, що на її поведінку надходили скарги або що з нею проводилася профілактична робота. Також не було з’ясовано, чи ігнорувала вона відповідні зауваження та продовжувала свідомо допускати подібні порушення.
З огляду на це Верховний Суд дійшов висновку, що встановлені обставини могли бути підставою для реагування роботодавця, оцінки дотримання педагогічної етики та застосування інших передбачених законом заходів впливу.
Проте вони не є безумовним підтвердженням того, що позивач вчинила аморальний проступок, несумісний із продовженням педагогічної діяльності, та підставою для звільнення відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
Таким чином, Верховний Суд визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про наявність достатніх підстав для звільнення вчительки.
Наслідки незаконного звільнення
Верховний Суд зазначив, що оскільки наказ про звільнення є незаконним, позивачка підлягає поновленню на роботі та має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України.
Також Суд звернув увагу на положення статті 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагало додаткових зусиль для організації життя.
Однак суди попередніх інстанцій не встановили розміру середньоденної заробітної плати позивачки, періоду, за який належить стягнути середній заробіток, а також не з’ясували характеру й обсягу її моральних страждань.
Тому Верховний Суд не мав процесуальної можливості самостійно визначити ці обставини та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні вимог про скасування наказу та поновлення на роботі й ухвалив у цій частині нове рішення.
Суд визнав незаконним наказ директора ліцею від 23 квітня 2025 року та поновив учительку української мови й літератури на посаді з 23 квітня 2025 року.
Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.





Коментарі