80 сторінок патріотизму або Як Міністерство освіти і науки продовжує виховувати в освітян любов до бюрократії

Шановний пане Іване Юрійчуку, знаю Вас особисто як компетентну й високопрофесійну людину! Тому, відверто кажучи, Ваш підпис під цим документом викликав у мене неабияке здивування та занепокоєння!!!

Ви — новопризначений заступник Міністра освіти і науки України. І, повірте, освітянська спільнота розраховувала й досі розраховує на адекватність, здоровий глузд і розуміння МОН того, чим насправді живуть українські заклади освіти.

Аж тут — лист МОН від 29.10.2026 № 1/23681-26 із методичними рекомендаціями щодо військово-патріотичного виховання. Додаток — на 80 (!) сторінках!

Вісімдесят, Карл! ВІСІМДЕСЯТ!!!

Пане Іване, Ви серйозно?!

Невже Ви справді вважаєте, що керівники закладів освіти, педагогічні працівники, а тим паче УЧНІ, сидітимуть вечорами й натхненно читатимуть цей багатосторінковий шедевр методичної думки?

Чи, можливо, Ви розраховуєте, що директори роздрукують усі 80 сторінок, урочисто покладуть їх на стіл, проведуть нараду, складуть план заходів, призначать відповідальних, а потім ще й підготують звіт про те, як успішно виконали рекомендації, яких ніхто до кінця не дочитав?

Бо в нашій системі освіти вже давно сформувалася дивовижна традиція: документи пишуть не для того, щоб їх читали, а для того, щоб за ними звітували!

І цей черговий ПОТІК МЕТОДИЧНОЇ СВІДОМОСТІ, який за стилем і обсягом місцями нагадує нестримну творчість штучного інтелекту, — прекрасна ілюстрація того, наскільки далеко міністерські кабінети можуть перебувати від реального життя української школи.

При цьому я абсолютно переконаний: національно-патріотичне виховання — надзвичайно важлива справа! Особливо сьогодні, коли Україна виборює своє право на існування. Але патріотизм не вимірюється кількістю сторінок методичних рекомендацій! Його не виховаєш багатослів'ям, не сформуєш циркулярами й не перевіриш черговою папкою звітів.

Українські освітяни щодня працюють в умовах повітряних тривог, обстрілів, відключень електроенергії, кадрового дефіциту, психологічного виснаження та постійної невизначеності. І знаєте, чого їм точно зараз бракує? Звісно ж, ще 80 сторінок рекомендацій від МОН!

Шановний Іване Ярославовичу!

Перш ніж наступного разу ставити свій підпис під черговим багатосторінковим потоком МЕТОДИЧНОГО БЕЗУМСТВА, поставте собі хоча б три прості запитання:

- Хто це реально читатиме?

- Яку практичну користь це принесе вчителю й дитині?

- Наскільки цей документ полегшить, а не ускладнить роботу українських освітян?

І якщо на ці запитання немає переконливих відповідей, можливо, краще не підписувати?

Бо від нової команди Міністерства освіти і науки хочеться бачити НОВУ ЯКІСТЬ УПРАВЛІННЯ, а не стару бюрократію в новій обкладинці!

І наостанок. Пане Іване, спробуйте особисто прочитати всі 80 сторінок. Від першої до останньої. Уважно... Без помічників... А потім чесно запитайте себе: що конкретно з цього документа завтра має зробити звичайний учитель у звичайній українській школі?

Освітянам потрібні не тонни текстів, а кілька сторінок здорового глузду!

Іноді найкраща допомога Міністерства українській школі — це просто не створювати їй зайвої роботи.

P. S. Патріотизм — це любов до України. А не здатність героїчно пережити чергові 80 сторінок міністерської творчості.