«Моя дитина не прибиральниця». А ви, я бачу, виховуєте майбутнє керівництво

Є щось особливо зворушливе в батьківському обуренні, коли дитину просять прибрати після себе в класі. Людина, яка ще вчора скаржилася, що вдома підліток не здатний донести чашку до кухні, сьогодні готова йти до директора захищати його від принизливої перспективи витерти власну парту. І найпрекрасніше, що обидві позиції можуть цілком мирно співіснувати в одній голові, не викликаючи жодного когнітивного дисонансу.

«Ми віддали дитину до школи вчитися, а не прибирати», гордо повідомляє мама, і я подумки погоджуюся, адже школа справді існує не для того, щоб забезпечувати себе безкоштовною дитячою працею. Але потім дивлюся на папірці під партою, обгортки від цукерок і розлитий сік, після чого виникає досить делікатне запитання: а хто саме повинен ліквідувати наслідки перебування вашої дитини в цьому приміщенні?

Відповідь зазвичай знаходиться миттєво. Прибиральниця. У школі є прибиральниця, їй за це платять, отже, питання закрите. І ось тут, мені здається, починається справжній урок виховання, значно цікавіший за будь-яку класну годину про повагу до праці.

Тому що дитина в цей момент дізнається не лише про розподіл професійних обов’язків. Вона отримує досить конкретне уявлення про своє місце в суспільстві: існують люди, які створюють безлад, і люди, які зобов’язані цей безлад прибирати, причому перші можуть із почуттям власної гідності обурюватися, якщо їм раптом запропонують полегшити роботу другим.

Цікаво, що вдома ця сама мама, найімовірніше, має зовсім інші погляди на справедливість. Вона хотіла б, щоб дитина складала речі, прибирала посуд, не залишала мокрі рушники на підлозі й хоча б іноді помічала, що чистота не виникає сама собою. Але варто перенести ту саму дитину в шкільний клас, як елементарна побутова відповідальність раптом перетворюється на експлуатацію неповнолітніх.

Можливо, річ у тому, що вдома прибирати доводиться мамі, а в школі - чужій жінці.

І тоді все стає на свої місця.

Ми дуже любимо говорити дітям, що будь-яка праця заслуговує на повагу, але маємо дивовижну звичку демонструвати цю повагу виключно на словах. Ми пояснюємо, що не буває ганебних професій, а потім ображаємося, коли нашу дитину просять виконати дію, яка хоча б віддалено нагадує роботу людини з невисокою зарплатою. Наче сама можливість потримати ганчірку в руках здатна безповоротно зіпсувати її майбутню кар’єру.
І мені цікаво, що саме батьки вкладають у фразу «моя дитина не прибиральниця». Адже ніхто не пропонує дитині укладати трудовий договір, мити шкільні туалети чи замінювати працівників, які відповідають за санітарний стан приміщень. Ідеться про набагато скромнішу річ: якщо ти щось розлив, витри; якщо насмітив, прибери; якщо користувався спільним простором, залиш його в пристойному стані.

Але навіть така постановка питання чомусь іноді сприймається як зазіхання на дитячу гідність, і я починаю підозрювати, що ми поступово виростили покоління дорослих, для яких гідність полягає не в тому, як людина поводиться з іншими, а в тому, наскільки успішно вона може уникати неприємної роботи.

При цьому ті самі батьки охоче інвестують у розвиток лідерських якостей, емоційного інтелекту, командної взаємодії та підприємницького мислення, хоча будь-яка нормальна команда починається з набагато менш презентабельної навички: не залишати іншим те, що цілком здатен зробити сам.

Можна пройти десяток тренінгів із лідерства й навчитися красиво говорити про відповідальність, але якщо після вашої зустрічі хтось інший змушений збирати ваші стаканчики, серветки й обгортки, то з лідерством, можливо, варто трохи зачекати.

Мене взагалі насторожує, коли батьки настільки активно захищають дітей від найменшої побутової роботи, наче успішне майбутнє обов’язково передбачає повну фізичну непричетність до власного життя. Адже вміння прибрати за собою не робить людину менш освіченою, менш талановитою чи менш перспективною, так само як наявність прибиральниці не звільняє її від елементарної пристойності.

І тут я навіть готова погодитися з обуреними батьками: ваша дитина справді не повинна прибирати школу замість найнятого персоналу, виконувати небезпечні роботи або витрачати навчальний час на господарські потреби закладу.

Але якщо для того, щоб ваша дитина почувалася гідною людиною, комусь іншому доводиться мовчки прибирати сміття, яке вона залишила просто під ногами, то, можливо, ви дещо переплутали гідність із привілеями.

Бо прибиральниця - це професія, а не образа.

І витерти за собою стіл це не означає опуститися до рівня прибиральниці.

Це лише означає піднятися до рівня людини, яка розуміє, що чужа праця існує не для того, щоб компенсувати її власну невихованість.

А якщо ви справді мрієте, щоб ваша дитина одного дня стала керівником великої компанії, то навчіть її хоча б одного: наявність підлеглих не дає права поводитися як свиня.