Про нову «шкільну аристократію» і про тих, хто разом з учителями тримає на собі українську школу

Ми звикли нескінченно говорити про стосунки «вчитель–учень», права дитини та освітні програми. Але в тіні дискусій про організацію шкільної освіти залишаються тихі герої – технічний персонал: прибиральниці, кухарі, двірники та завгоспи. Люди, які приходять о 5-6 ранку, щоб діти зайшли в чисті класи й отримали гарячі страви на обід, щодня проходять справжній тест на залізну терплячість.

Сьогодні виросла нова «шкільна аристократія». Дев'ятирічні «лорди» з виразом обличчя ресторанного критика Michelin заходять до шкільної їдальні і вважають, що шкільний коридор – це їхній приватний Версаль.

• 👉 Історія 1 (Коридор)

Малий кидає недогризок яблука просто під ноги. На спокійне прохання техпрацівника підняти, видає: «Я не буду піднімати, вам за це гроші платять!».

Дитина ще навіть початкову школу не закінчила, а вже мислить як професійний консультант із корпоративної реструктуризації та аналізу витрат на оплату праці!

За частку секунди вона проводить експрес-аналіз «витрати – вигода»: «Я тут генерую сміття, а вас найняли саме для того, щоб ви його прибирали. Не хочу ж я позбавляти вас роботи – навпаки, створюю нові вакансії у сфері послуг!».

Ну це ж треба! Якби я в його віці наважився сказати прибиральниці тьоті Любі: «Ну, вам же за це платять», – той недогризок полетів би мені просто в голову! А вдома батько влаштував би мені таку «лекцію» про повагу до чужої праці, що я й досі збирав би сміття по всьому району!

• 👉 Історія 2 (Їдальня)

Дитина бере стандартний, тепер безкоштовний для всіх обід, бо «держава за нас заплатила». Робить один «кусь» або просто порпається виделкою і з абсолютною байдужістю викидає все в смітник. Бо, на думку цього малого кулінарного критика, «морква не того відтінку» і «паніровка недостатньо хрустка».

• 👉 Історія 3 (Батьківський чат)

Але найцікавіше починається ввечері. У батьківських чатах миттєво здіймається буря: «Якась ... прибиральниця не має права травмувати мою дитину зауваженнями! Ми платимо податки, хай мовчки ялозять шваброю!». Або: «Знову в їдальні приготували хтознашо, треба писати скарги, бо діти не їдять те лaйнo».

Замість того, щоб вдома провести просту виховну бесіду про базові правила поведінки в соціумі, дорослі зрощують у дитині синдром безкарності та глуху зневагу до кожного, хто заробляє важкою працею.

• 👉 Історія 4  (Туалет)

З етичних міркувань, описувати не буду, але це...

Це ж катастрофа! Ми вирощуємо чистих споживачів, які абсолютно не уявляють, звідки береться їжа і скільки праці потрібно вкласти, щоб підтримувати чистоту в коридорах і подати гарячий обід на їм тарілку. Людей, які взагалі не розуміють цінності праці.

Пам'ятаймо: якщо кухарі та техперсонал одночасно покладуть заяви на стіл – будь-яка школа ляже вже наступного дня.

Навчіть дітей казати «дякую» тим, хто миє за ними підлогу та готує їсти. Повага починається не з високих матерій, а з чистого коридору.

P.S. Щодо кинутого недогризка чи обгортки.

У гімназії (справжній), де я багато років директорував, було чітко налагоджено чергування учнів. Працювало учнівське самоврядування, зокрема комісія з дисципліни та порядку.

Я особисто зауважень не робив, а міг просто демонстративно підняти сміття в коридорі чи на подвір’ї. У 90% випадків чув за своєю спиною: «Ах ти ж… директор має прибирати те, що ти тут насвинячив?!». Як правило, для кращого закріплення пройденого матеріалу такий нехлюй отримував від чергових чи однокласників ще й підср...чник. Я ж робив вигляд, ніби нічого не чую.

Жодного разу ніхто не скаржився.

Вас треба переконувати, що в гімназії була чистота близька до ідеальної?!