
Наше Міністерство освіти і науки доводить до сказу. Вони уже впровадили додатково 21 урок (хоч не предмет) для учнів молодших, середніх і старших класів. Без цього не обійтися, аж ніяк.

Наше Міністерство освіти і науки доводить до сказу. Вони уже впровадили додатково 21 урок (хоч не предмет) для учнів молодших, середніх і старших класів. Без цього не обійтися, аж ніяк.

Освітянська спільнота розраховувала й досі розраховує на адекватність, здоровий глузд і розуміння МОН того, чим насправді живуть українські заклади освіти.

Від того, в якому саме місці ми поставимо кому в цьому заголовку, без перебільшення залежить майбутнє всієї української освіти. Або ми знайдемо в собі мужність і політичну волю повернути систему до здорового глузду, або остаточно проігноруємо руйнацію її фундаменту.

Школи змусили вийти на «передню сцену» і займатися виключно «менеджментом вражень».

Події в Петропавлівській Борщагівці змушують замислитися не лише над поведінкою окремих підлітків. А над тим, що ми наробили з вихованням дітей.

Усе, що я пишу, належить до жанру освітнього реалізму. Утім, перестороги професіонала-реаліста мало хто хоче чути. Люди – особливо ті, хто непогано заробляє на нескінченних освітніх шоу-реформах, – не прощають руйнування ілюзій, які вони генерують. Особливо коли невтішні передбачення раз за разом збуваються.

За чотири роки повномасштабної війни Україна втратила майже половину школярів, які перебували за кордоном і продовжували паралельно навчатися в українських закладах.

Є одна фраза, яку я дедалі частіше зустрічаю в дискусіях про сучасну школу: «Авторитет учителя потрібно заслужити». Звучить прогресивно, демократично й цілком відповідає уявленням про освіту без авторитаризму. Справді, часи, коли дитина повинна була беззаперечно підкорятися дорослому лише через його вік або посаду, давно мали залишитися в минулому. Але мене цікавить, чому цю тезу майже завжди застосовують лише до однієї сторони.

Сьогодні виросла нова «шкільна аристократія». Дев'ятирічні «лорди» з виразом обличчя ресторанного критика Michelin заходять до шкільної їдальні і вважають, що шкільний коридор – це їхній приватний Версаль.

Дві доби тому написав невелике есе: «Схаменулася кобила, як віз перекинувся…» Це була моя реакція на прийняття законопроєкту, яким височайше дозволялося десятикласникам закінчити школу, в якій вони навчалися до так званої «реформи». Дарма, що для величезної кількості із них, ця проблема вже не актуальна, і її практично неможливо вирішити. Тобто, віз уже перекинувся.